Випускниця магістратури з української філології СумДПУ імені А.С.Макаренка Альона Харіна отримала в перемогу в авторитетному конкурсі The de Groot Foundation.
Конкурс існує з 2010 року і призначений для підтримки письменників з усього світу, які пишуть у будь-якому жанрі про досвід міграції, імміграції чи біженців. http://surl.li
Про конкурс та інші успіхи, про українську філологію Альона Харіна, українська незалежна дослідниця, редакторка, перекладачка, поділилась із викладачами кафедри української мови і літератури у відеоінтерв'ю.
Коротко про себе.
Альона Харіна отримала ступінь магістра української філології з відзнакою в СумДПУ імені А.С.Макаренка (2015) та диплом з викладання англійської мови для неносіїв у Лондонському коледжі. Стипендіант для проходження професійної сертифікації клінічного експерта з травматичних та посттравматичних розладів від дослідницького фонду у м.Бостон, США. https://degrootfoundation.org
Має нагороди в галузі літературної журналістики, короткого нон-фікшину, стисненого поетичного жанру та перекладу. Має номінацію молодого вченого від Міністерства освіти і науки України та освітні стипендії від міжнародних неурядових організацій (Еразмус, Вікіпедія, Представництво ЄС в Україні).
The de Groot Foundation? Що це за конкурс?
The de Groot Foundation – це приватний сімейний фонд у США, створений у 2010 році для підтримки ефективних, стійких інновацій, освітніх і культурних проєктів. Я надіслала ідею свого проєкту та декілька власних робіт, щоб експертна комісія визначила, чи учасник має індивідуальний стиль, той рівень письма, глибини, якості, щоб взагалі брати участь у конкурсі.
На мою думку, цей проєкт, як і інші проєкти сьогодні, важливі, оскільки архівні свідчення очевидців поглиблять світове розуміння цієї війни та стануть у нагоді науковцям у галузі історії, культурології, лінгвістики, літератури тощо в найближчій і віддаленій перспективі.
Скільки учасників?
Кількість учасників мені невідома, але подаватись на конкурс могли колеги з усього світу. Цього року здебільшого були американці, а також декілька канадців, німців, данців. Члени експертної комісії поділились, що я була єдиною українкою за всі роки існування конкурсу. Мені прикро насправді, що молодь нехтує можливостями, які дає світ.
Нагорода надихає…?
Мене надихає не стільки ця нагорода, як можливість спілкування з іншими лауреатами. Вони дуже досвідчені, пишуть для авторитетних ЗМІ як New York Times, BBC, The Atlantic тощо, а також уже мають опубліковані власні книги, нові ідеї та бажання створювати спільні проєкти.
Дуже важливо цікавитись тим, що відбувається у професійному середовищі на міжнародному рівні тієї сфери або тих дисциплін, які тебе цікавлять. Це шлях про зростання й заземлення одночасно.
Про що Ваше есе?
«Я хочу, щоб кожна людина пам’ятала своє коріння: хто ти вдома, а хто на чужині?». http://surl.li
Моя майбутня серія есеїв «Нікого немає вдома» про культурну пам’ять як психічний розлад, про втрату дому та пошуки нового, вплив нових ландшафтів на свідомість, стирання кордонів власної ідентичності, внутрішні зміни у ставленні до життя та смерті, вивчення емоційного болю через тіло тощо. Досліджуючи зруйновані та спустошені місця, я хочу знайти втрачене в родовому, космічному та фізичному аспектах, коли вся родина гине або втрачає свій дім, який зберігав історію їхнього роду, предків, їхні архетипи матері, і землі.
Крім того, хочу дослідити образ свідка та знайти способи впоратися з травмами, що призводять до ірраціонального відторгнення тих подій. Я помітила, що ці есеї наративізують мої фрагменти пам’яті, які безпосередньо пов’язані з бажанням зберегти національну ідентичність. Травма втрати дому та втечі з дому часто не переживаються повністю, тому хочу, щоб ці нотатки стали формою психотерапії для людей, які стикаються з вимушеною імміграцією.
Що з опанованого Вами в університету стимулювало працювати далі над собою?
Я ототожнюю університет із домом. Ти заходиш у цей дім і маєш бути там протягом певного часу, як гість. Ти знімаєш власне взуття і ходиш чистими ногами, поважаючи закони дому. Ти можеш блукати коридорами, жити у різних кімнатах, запам’ятовувати усі запахи, смаки, рослини, книги, людей; накопичувати розмови з ними та їхнє мовчання; робити нотатки з їхніх історій; збирати чужі думки докупи, щоб потім відшукати власну. Все, що ти робиш у цьому домі – твій вибір і твоя відповідальність. Усе, що ти не робиш – теж. Я прийшла гостем до цього дому і гостем вийшла із нього. Це важливо – зберігати баланс між тим, хто ти був, ким ти є і що буде далі.
Що б побажали молодим колегам, які обирають українську філологію ?
Я бажаю їм знайти шлях до себе. Це може бути дорога тривалістю в життя.
Я думаю, тут важливо виховувати в собі допитливість та спостережливість, а також укріплювати внутрішній стержень. У мене ці риси природні, я відчуваю особливу пристрасть перед кожним новим викликом. Мені цікаво, як влаштований світ і закони природи у ньому, тому завжди відслідковую мислеформи і обожнюю знакову систему, – усе це приводить до тієї крапки, на якій стою, щоб потім перетворити її на кому. Цим лише хочу сказати, що все, що я роблю, швидше, через внутрішню зацікавленість, ніж зовнішні мотиви. Однак люди різні і тому, думаю, не варто молодим колегам слідувати чужим порадам, а краще дослухатись до себе.
Що побажати із буденного?
Читати, вивчати іноземні мови, працювати в різних сферах, налагоджувати зв’язки, займатись волонтерством, подорожувати, проводити власні дослідження, рефлексувати.
Ні: не зраджувати своїм принципам та ідеям, не боятись будь-якої роботи, не дозволяти маніпуляцій, не тримати токсичних людей у близькому колі.
Наостанок, бажаю бути вдячними і пам’ятати кожну людину, через дім якої ти пройшов, як гість. Нехай світ ловить вас, та не спіймає!
Інтерв'ю взяла професор кафедри української мови і літератури Семеног О.М.