П'ять років поспіль кафедра української мови і літератури опікується всеуніверситетським проєктом на кращу творчу роботу «Мій університет – моя гордість» (з нагоди святкування ювілейних річниць з дня заснування Сумського державного педагогічного університету імені А.С. Макаренка у 2019 році). Ініціатори конкурсу – ректорат університету, кафедра української мови і літератури. Девіз конкурсу: «І в нас є щось своє, нами і по-нашому зроблене для цивілізації світу; і своє є і в науці, і в мистецтві, і в суспільстві. Мета конкурсу: виявити творчі здібності авторів, знання історії університету, факультету, діяльності окремих науковців університету, формувати в учасників уміння спостерігати, систематизувати, аналізувати, узагальнювати інформацію, створювати авторські продукти в науковому, художньому, публіцистичному, мистецькому стилях.
Зі святом, дорогі Макаренківці!!! А до нас Миколайчик завітав із грамотами, щиросердними вітаннями і гарним настроєм!!! Вітаємо переможців конкурсу «Мій університет-моя гордість»- Щербак Євгенію (студентку 2 курсу ФІСФ), Луцик Ангеліну (студентку 2 курсу ІМ) та переможницю он-лайн-челенджу «Я і рідний СумДПУ» аспірантку Величко Наталію!!! Дякуємо всім учасникам конкурсу за небайдужість, непідробні емоції, щирі зізнання!!! Із Днем університету, друзі!!! Із 94-річчям!!! Педагогічний... Люди... Гордість❤
Лист переможниці конкурсу «Мій університет-моя гордість» Щербак Євгенії до 94-річчя Сумського державного педагогічного університету імені А.С.Макаренка
Мій університет - моя гордість
Можна багато писати, говорити, гучно виголошувати про те, який ти відданий і палкий патріот своєї країни, свого життя, свого університету. Але який у тому сенс, якщо на вибори ти не ходиш, все частіше відкладаєш справи на “потім”, абонемент у спортзал покрився пилом, а збори факультету знову пройшли без тебе?
Як на мене, це безглуздо. По суті, ти брешеш сам собі, своїм принципам і честі. Однак, зараз не про це.
Я не маю бажання писати зараз довжелезну оду вихваляння своєму університету, тому хочеться поділитися своїми емоціями максимально щиро і не награно.
Одразу рубаю з плеча - вступати до нашого університету я не хотіла. Так, гналася за престижем, пафосом і гучними промовами інших навчальних закладів. Ще три роки тому мені було комфортно так думати і планувати. Однак, зараз мені здається, що все склалося так, як треба було. От дійсно: я би не зустріла тих нереально позитивних, відкритих людей; я би не загартувалася труднощами і проблемами, які виникали; я би не отримувала ту колосальну підтримку від викладачів і працівників університету; я би не мала, як на мене, найголовнішого бажання - бути вчителем.
Зараз я навчаюся на другому курсі, але вже відчуваю внесок університету у формування моєї особистості. Він допоміг подорослішати, звісно, додалося чимало стресу і проблем, але як говорив великий Ніцше: “Все, що нас не вбиває, робить сильнішими”. Він допоміг позбутися страхів: публічного виступу, дискусій, доведення своїх думок та переконань. Він допоміг черпати натхнення на нові звершення і знаходити вихід з будь-якої ситуації.
Окремою частиною моєї поваги до університету є люди. Особливо приємно бачити і працювати з тими, хто горить любов’ю і відповідальністю до своєї професії і місця, в якому працює.
Більшість моїх викладачів діляться життєвим, професійним досвідом - цим самим запалюють вогонь вчитися і вчити!
Наразі мені важко уявити, яким був би наш університет без праці студентів. Вони - рушійна незламна сила, яка розвиває його, славить і кожного року підіймає на щабель вище у рейтингу.
Отакий він - мій університет. Здатний надихати і не зупинятися. Творити і витворяти. Залишатися собою. Педагогічний. Люди. Гордість!!!❤️
З повагою і найкращими побажаннями,
Євгенія Щербак
